19-20 вересня у Києві відбудеться фінал дитячих змагань “Хто перший. Осінь 2026” від Run Ukraine.
Це унікальні безкоштовні спортивно-розважальні змагання для дітей і підлітків (7-14 років), які поєднують паркур, OCR, швидкість, силу та командну підтримку.
Зараз триває відбірковий етап, тож напередодні ми поспілкувалися з учасниками попередніх сезонів змагань — родиною Захарчук. Мілана (12 років) та Ліана (8 років) — постійні учасниці змагань та сімейної естафети.
Ми поговорили про те, як спорт став важливою частиною життя родини, спільні хобі та сімейні традиції, а також про участь дівчат у змаганнях і підтримку сестер одна одної.
Розкажіть про вашу родину: які у вас спільні хобі та як проводите час разом?
У нас активна сім’я, і, здається, іншого варіанту в нас просто не було. Я і чоловік самі займаємося спортом, не професійно, ми працюємо, маємо різні хобі, але дівчата з дитинства росли в атмосфері, де кросівки — це майже святкове взуття, а питання «Куди їдемо на вихідні?» дуже часто має відповідь: «На змагання!».
Ми завжди відкриті до будь-яких пригод: поїхати на Труханів острів просто побігати, у Витачів — побігати гірками по лісу, на ВДНГ — на турніки, спортивні майданчики, ролердром чи скалодром. А якщо на вихідних ще є якісь старти чи тренування — взагалі топ: після можна кудись піти й смачно поїсти.
Також ми дуже любимо відвідувати наукові музеї, інтерактивні виставки і, звісно, кінотеатр з попкорном.
Для мене найцінніше, що спорт дав нам можливість мати свої сімейні історії. Ті, які потім згадуєш і смієшся: як хтось боявся старту, як хтось забруднився по вуха, як мама сама ледве доповзла до фінішу.
Як спорт став важливою частиною життя вашої родини?
Спочатку спорт був у нашому з чоловіком дитинстві, потім ти переставляєш його в розділ захоплень, потім знову повертаєшся. Зараз це частина професійного життя, а з часом, гадаю, це можна буде назвати сімейною справою.
Зараз я працюю педагогом-організаторкою та вчителькою фізичної культури. Чоловік працює не в спортивній сфері, але спорт іде з нами по життю ще з дитинства. До речі, ми познайомилися ще в шостому класі в залі боксу: я прийшла записатися на секцію, а він там тренувався.
Зараз ми займаємося силовими тренуваннями, бігом, OCR та трейловими стартами. Мілана займається цирковою акробатикою, вільною боротьбою, Ліана зараз теж ходить на вільну боротьбу. Дівчата полюбляють скелелазіння, ролики, велосипед, бігають з нами, тому вдома ми досить часто говоримо про тренування, старти, екіпірування і, звичайно, про те, хто сьогодні більше втомився.
Для мене важливо, що діти бачать не лише результат, а весь шлях до нього: тренування, втому, невдалі старти, перемоги, розчарування і моменти, коли потрібно зібратися й продовжити.
Мілана і Ліана беруть участь у різних змаганнях. Що для них означає кожен новий старт?
Для них кожен старт — це маленька пригода і перевірка себе.
Я намагаюся пояснювати дівчатам, що змагання — це не тільки про «перше місце». Сьогодні ти можеш перемогти когось іншого, а можеш перемогти себе вчорашню. І другий варіант часто набагато важливіший.
Перед стартом у нас, звичайно, буває все: хвилювання, «я не хочу», «а раптом не вийде», а іноді й дуже впевнене «я всіх зараз переможу».
А після фінішу — гордість. Навіть якщо результат не такий, як хотілося. Бо вони зробили те, на що наважилися.
Як сестри підтримують одна одну у спорті?
О, вони сестри — тому підтримка в них дуже специфічна. Можуть посперечатися через якусь дрібницю, а через п’ять хвилин уже одна кричить іншій: «Давай! Ти зможеш!»
Мені дуже подобається спостерігати, як вони хвилюються одна за одну на стартах. Вони можуть конкурувати, але водночас залишаються командою. Було таке, що навіть фінішували за ручку.
І я думаю, що це одна з найцінніших речей, які спорт може їм дати: розуміння, що поруч є людина, яка теж хвилюється, але все одно буде кричати тобі «вперед!».
Ви також берете участь у сімейній естафеті. Що для вас означають спільні старти?
Спільний старт для мене — це зовсім інші емоції.
Коли біжиш сама, відповідаєш тільки за себе. А коли поруч твої діти — хочеться бігти так, щоб вони бачили маму-супергероя!
Мені подобається саме це відчуття команди. Ми не просто стоїмо поруч на старті — ми разом переживаємо хвилювання, підтримуємо одна одну, сміємося, іноді нервуємо, а потім разом фінішуємо.
І чесно — сімейна естафета для мене цінніша за багато особистих медалей. Бо медаль можна повісити на стіну, а ці моменти залишаються з тобою, вони об’єднують і несуть сенси, які набагато важливіші за перемогу.
Чи змінили змагання спортивні мрії та цілі дівчат?
Думаю, коли дитина одного разу відчула атмосферу старту, побачила інших учасників, подолала дистанцію чи перешкоду і почула підтримку — у неї з’являється власне бажання спробувати ще.
І це для мене принципово: я не хочу нав’язувати їм свої спортивні мрії.
Я можу показати можливості, підтримати, організувати, привезти на старт, допомогти підготуватися. Але їхні цілі мають бути їхніми.
Можливо, колись одна з них скаже: «Мамо, я більше нікуди не біжу». І я навіть не здивуюся. Для мене головне, щоб спорт залишився для них джерелом радості, сили, друзів і впевненості в собі, а не обов’язком.
Що порадите дітям і батькам, які хочуть спробувати свої сили у змаганнях?
Дітям я б сказала: не бійтеся спробувати, навіть якщо не впевнені, що переможете. Ви вже багато чого виграли в той момент, коли вийшли на старт.
Не порівнюйте себе з іншими. У кожного своя швидкість, своя дистанція і свій шлях. Скажу чесно, ні Мілана, ні Ліана жодного разу не виходили у фінал змагань «Хто перший», але я дуже пишаюся ними, з якою наполегливістю і з яким захопленням вони вкотре реєструються, роблять онлайн-вправи, проходять відбірковий тур і виходять на старт кожного сезону.
А батькам хочу сказати — не перетворюйте дитячі змагання на чемпіонат світу за будь-яку ціну. Підтримуйте своїх дітей, вчіть правил чесної гри і будьте їм прикладом.
Бо дитина може забути, яке місце вона посіла. Але дуже добре запам’ятає, як мама чи тато чекали на фініші, обійняли її і сказали: «Я тобою пишаюся!».
І, мабуть, це головне, що я хочу дати своїм дівчатам через спорт: не страх програти, а сміливість спробувати.
Реєстрація на відбірковий етап змагань “Хто перший” триває до 9 вересня: kids.runukraine.org
Приєднуйтесь! Це шанс випробувати себе і отримати незабутні емоції!
